Наведено основні результати міжнародних клінічних досліджень застосування ривароксабану («Ксарелто» виробництва Bayer Health Care, Німеччина) у лікуванні гострого тромбозу глибоких вен та вторинній профілактиці венозного тромбоемболізму. Показано, що монотерапія ривароксабаном може забезпечити простий, ефективний і безпечний режим стартового лікування тромбозу глибоких вен і тривалої вторинної профілактики венозного тромбоемболізму.

Ключові слова: тромбоз глибоких вен, тромбоемболія легеневої артерії, лікування, профілактика, ривароксабан.

Авторами розроблено систему заходів з хірургічної реабілітації хворих, оперованих на товстій кишці, що передбачає використання нових, досконаліших способів відновних, реконструктивно-відновних, сфінктерзберігальних хірургічних втручань, прогнозування, профілактику та лікування післяопераційних ускладнень. Використання зазначеної системи хірургічної реабілітації у 152 хворих дало змогу отримати значно кращі найближчі та віддалені функціональні результати, поліпшити якість життя оперованих хворих. Викладено методи прогнозування, профілактики та лікування післяопераційних ускладнень, результати хірургічної, соціально-трудової реабілітації, дослідження якості життя оперованих хворих.

Ключові слова: хірургічна реабілітація, відновні операції, реконструктивно-відновні операції, сфінктерзберігальні операції, якість життя, товста кишка.

Целью разработки методов абляции было «излечение» от фибрилляции предсердий (ФП) определенной группы пациентов. Результаты отдаленного наблюдения за такими больными свидетельствуют о том, что после радиочастотной абляции (РЧА) удается чаще добиться стабильности синусового ритма, чем на фоне антиаритмической терапии, хотя поздние рецидивы нередки [21]. В большинство исследований были включены пациенты с симптомами пароксизмальной ФП и минимальными признаками органического поражения сердца.

Мета роботи — вивчити можливості та оцінити ефективність субфасціальної ендоскопічної дисекції перфорантних вен (СЕДПВ) у хворих з хронічною венозною недостатністю в стадії трофічних розладів.

Матеріали і методи. У дослідження включено 97 хворих з хронічною венозною недостатністю (ХВН) клінічного класу С4-С6 відповідно до міжнародної класифікації СЕАР (Сlinical Etiological Anatomical Pathophysiological), які перебували на лікуванні в хірургічному відділенні Олександрівської клінічної лікарні м. Києва і яким виконано СЕДПВ. Чоловіків було 24 (24,74 %), жінок — 73 (75,26 %). Вік хворих становив від 42 до 72 років, середній вік — 42,7 року. Хворих залежно від класу ХВН розподілено на три групи: першу групу склали 32 (32,99 %) пацієнти з ХВН клінічного класу С4, другу — 33 (34,02 %) хворих з ХВН класу С5 і третю — 32 (32,99 %) хворих з ХВН класу С6.

Результати та обговорення. Критеріями, які давали змогу оцінити ефективність хірургічного лікування в досліджуваних групах, були частота і характер післяопераційних ускладнень, тривалість перебування в стаціонарі, а також поява рецидивів захворювання. Загальна кількість ускладнень у хворих першої групи становила 2 (6,25 %), у другій — 5 (15,15 %) і в третій — 6 (18,75 %). Ускладнення, які виникли після СЕДПВ, у хворих першої групи, були меншими як за кількістю, так і за ступенем тяжкості порівняно з другою і третьою групами. У першій групі післяопераційний ліжко-день становив у середньому (1,0 ± 0,1) дня, у другій і третій — (4,4 ± 0,26) дня. Рецидивів захворювання в терміни до 12 міс не спостерігали.

Висновки. СЕДПВ супроводжується меншою кількістю ускладнень у хворих з ХВН класу С4 порівняно з ХВН класу С5 і С6. СЕДПВ, виконана одномоментно з мініінвазивними методами усунення вертикального рефлюксу, дає змогу здійснити радикальне хірургічне лікування хворих з ХВН класу С4 в амбулаторних умовах. Ультразвукове ангіосканування є основним методом дослідження при плануванні операції у хворих з ХВН у стадії трофічних розладів і при проведенні субфасціальних ендоскопічних втручань дає змогу лігувати лише патогенетично значущі перфорантні вени.

Ключові слова: хронічна венозна недостатність нижніх кінцівок, субфасціальна ендоскопічна дисекція перфорантних вен.

Мета роботи — поліпшити результати лікування хворих з рубцевими деформаціями шляхом розробки нових і вдосконалення існуючих методів фіксації розтягнутих клаптів та оцінки їхньої ефективності.

Матеріали і методи. Проведено лікування 126 хворих з рубцевими ураженнями. Середній вік хворих — 19,2 року. В основну групу ввійшло 74 (58,73 %) пацієнти, яким імплантовано 121 (57,07 %) тканинний розширювач. Фіксацію розтягнутих клаптів здійснювали шляхом пошарового ушивання рани у власній модифікації (45 (37,19 %) випадків), модифікованого розкрою клаптя (39 (32,23 %)), деепідермізації ділянок рубця (20 (16,53 %)) та поліпропіленовою сіткою (17 (14,05 %)). У групу порівняння ввійшло 52 (41,27 %) хворих, яким імплантували 91 (42,93 %) експандер. Фіксацію розтягнутих клаптів здійснювали методом пошарового їх ушивання. Стан рубцевої тканини визначали за уніфікованою шкалою оцінки рубців.

Результати та обговорення. При використанні запропонованих методів фіксації розтягнутих клаптів спостерігали статистично достовірне зменшення ширини рубців (р < 0,001). У хворих основної групи рубці мали більш прийнятні клінічні характеристики, ніж у хворих групи порівняння у найближчий та віддалений період. У строки до 12 міс після операції позитивні результати отримали у 91,9 % хворих основної групи та у 69,2 % — групи порівняння, у строки понад 12 міс після втручання — у 88,9 та 42,4 % осіб відповідно.

Висновки. Фіксацію розтягнутих клаптів доцільно здійснювати за допомогою запропонованих методів залежно від клінічних характеристик рубцевих тканин, локалізації та площі патологічного процесу. Використання запропонованої уніфікованої шкали дає змогу об’єктивно оцінити результати лікування.

Ключові слова: розтягування тканин, фіксація тканин, оцінка результатів лікування, ширина рубця.

Мета роботи — дослідити, чи спричиняє зміна співвідношення об’ємів вісцерального та підшкірного жиру негативні метаболічні наслідки і чи можна використовувати ліпосакцію для лікування ожиріння та запобігання метаболічному синдрому.

Матеріали і методи. У дослідження залучено 82 пацієнтів, яким виконано ліпосакцію та дермоліпектомію на тулубі. За вихідним індексом маси тіла (ІМТ) пацієнтів розподілено на дві підгрупи: 1-шу (n = 33) — з ІМТ < 25,0 кг/м2 та 2-гу (n = 49) — з ІМТ ≥ 25 кг/м2. Склад тіла досліджували з використанням біоімпедансометрії. Проводили тривимірну реконструкцію підшкірних і вісцеральних жирових відкладень, використовуючи результати магнітно-резонансної та комп’ютерної томографії тулуба. Досліджували рівень загального холестерину (ХС), ХС ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ), ХС ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ), тригліцеридів (ТГ), лептину (ЛТ), глюкози в крові, інсуліну та сечової кислоти.

Результати та обговорення. До хірургічного втручання у 47 пацієнтів з підвищеним ІМТ частка жирової маси тіла (ЧЖМТ) була достовірно вищою, ніж у 31 пацієнта з нормальним ІМТ. Через місяць після операції спостерігали швидше зменшення ІМТ і ЧЖМТ у підгрупі з надлишковою масою тіла. Результати залишалися стабільними протягом року. При тривалішому спостереженні ІМТ залишався нормальним у 45,83 % пацієнтів. Через півроку після операції відзначено достовірне (p < 0,05) зменшення об’єму вісцерального та підшкірного жиру, переважно за рахунок зменшення останнього, що зумовило статистично достовірне (p < 0,01) зменшення величини відношення об’єму підшкірного жиру до вісцерального. Дослідження впливу операції на метаболізм виявило суттєвіше зниження концентрації ХС за рахунок ХС ЛПНЩ, ТГ і ЛТ, починаючи з 7-ї післяопераційної доби в підгрупі з вихідним ІМТ ≥ 25 кг/м2. Найбільше зменшення величини холестеринового коефіцієнта атерогенності, ТГ/ХС ЛПВЩ, рівня ЛТ та сечової кислоти зареєстровано в упродовж 1-го місяця після операції. Виявлено пряму кореляцію між зниженням концентрації ЛТ наприкінці 1-го місяця після операції та об’ємом видаленої жирової тканини (r = 0,44, p = 0,004) і зниженням ЧЖМТ (r = 0,44, p = 0,003). Зменшення інсулінорезистентності збігалося у часі з поліпшенням ліпідограми і зменшенням рівня ЛТ. Виявлено поліпшення харчової поведінки у 89,4 % респондентів упродовж 6 місяців після операції і у 87,2 % — за рік.

Висновки. Хірургічне видалення підшкірної жирової тканини з тулуба в 6-місячний термін сприяє значному зменшенню величини відношення об’єму підшкірного жиру до вісцерального, що у пацієнтів з надмірною масою тіла супроводжувалося покращанням метаболізму. Протягом тривалого часу у хворих з вихідним ІМТ ≥ 25 кг/м2 спостерігали позитивні зміни харчової поведінки. У добре мотивованих людей доцільно рекомендувати ліпектомію як ініціальну процедуру лікування надлишкової маси тіла та ожиріння.

Ключові слова: ліпосакція, абдомінопластика, метаболічні зміни, лептин, підшкірний жир, вісцеральний жир.

Мета роботи — поліпшити ефективність лікування різних форм холедохолітіазу з використанням механічної літотрипсії.

Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів лікування 119 хворих з холедохолітіазом, яким було виконано ендоскопічну папілосфінктеротомію з механічною літотрипсією та літоекстракцією. Хворих було розділено на дві групи: 1-ша (n = 101) — пацієнти з холедохолітіазом, у яких вдалося повністю видалити конкременти загальної жовчної протоки (ЗЖП) крізь транспапілярний доступ; 2-га (n = 18) — хворі, у яких застосування транспапілярних втручань було неефективним.

Результати та обговорення. Установлено основні причини, які не дали змоги повністю ліквідувати холедохолітіаз з транспапілярного доступу: а) всі хворі мали множинні конкременти ЗЖП, що ускладнювало роботу та передбачало багатоетапність втручань з великим рентген-навантаженням на операційну бригаду та хворого; б) у 6 пацієнтів конкременти мали занадто великі розміри (понад 5 см), щоб їх можна було фрагментувати, використавши механічну літотрипсію; в) у 3 випадках конкременти були фіксовані до стінки ЗЖП, що завадило виконати остаточну санацію біліарного тракту (лігатурні конкременти); г) 9 пацієнтів мали великі конкременти у поєднанні з тубулярним стенозом панкреатичної частини холедоха.

Висновки. Механічна літотрипсія є сучасним безпечним та високоефективним методом лікування холедохолітіазу у 79—85 % хворих. Доповнення цього методу контактною лазерною літотрипсією дає змогу вирішувати проблему великих та фіксованих конкрементів ЗЖП у певної категорії хворих без використання традиційних травматичних операцій. Застосування транспапілярних ендоскопічних втручань значно скорочує термін перебування хворих у стаціонарі та прискорює їхню трудову і соціальну реабілітацію. Мініінвазивні транспапілярні втручання необхідно виконувати в спеціалізованих хірургічних клініках із сучасним інструментальним забезпеченням та кваліфікованими фахівцями.

Ключові слова: холедохолітіаз, механічна літотрипсія, літоекстракція.

Мета роботи — проаналізувати результати застосування реконструктивновідновних операцій для ліквідації тимчасових двостовбурових колостом з локального парастомального доступу при використанні різних варіантів формування товстокишкових анастомозів та оцінити їхню безпечність.

Матеріали і методи. У дослідження включено 66 хворих з тимчасовими двостовбуровими петльовими та роздільними товстокишковими стомами. У 34 (51,52 %) хворих оперативне втручання завершено формуванням трансверзостоми, в 32 (48,48 %) — сигмостоми. У 50 (75,76 %) хворих двостовбурова петльова стома була виконана зі збереженням задньої стінки товстої кишки, а в 16 (24,24 %) — колостома сформована у вигляді роздільної двостовбурової стоми. Операції з ліквідації стом проводили з локального парастомального доступу в місці їх розташування. У 43 (65,15 %) хворих (1-ша група) виконали внутрішньочеревну циркулярну резекцію кишки зі стомою та формуванням анастомозу за типом «кінець у кінець» у 27 (62,79 %) хворих, «бік у бік» — у 7 (16,28 %), «кінець у бік» — у 4 (9,30 %), за допомогою зшиваючих апаратів — у 5 (11,63 %). У 23 (34,85 %) хворих (2-га група) оперативне втручання проводили з формуванням анастомозу 2/3 або 3/4 за Мельниковим.

Результати та обговорення. Післяопераційні ускладнення (післяопераційне запалення легень, неспроможність швів анастомозу, післяопераційна кишкова непрохідність, нагноєння парастомальної рани) виявлено у 5 (11,63 %) хворих в 1-й групі та у 10 (43,48 %) — в 2-й.

Висновки. Внутрішньочеревна циркулярна резекція кишки зі стомою і формуванням міжкишкового анастомозу є найбільш прийнятним методом з огляду на малий ризик неспроможності анастомозу, яка виникла в 1 (2,33 %) випадку.

Ключові слова: реконструктивновідновні операції, двостовбурова колостома, парастомальний доступ.

Мета роботи — дослідити рівні цитокінів ІЛ-10, ІЛ-6, ФНП-α в тканині кишечнику лабораторних тварин в умовах перфоративного перитоніту та ішемічно-реперфузійної травми, проаналізувати отримані дані та зіставити їх із клінічними виявами зазначених патологій.

Матеріали і методи. 28 білих щурів лінії Вістар було розподілено на три групи: 1-ша — операційна травма, 2-га — перфоративний перитоніт, 3-тя — ішемічно-реперфузійна травма. Виведення з експерименту проводили на 2-гу та 5-ту добу. Для визначення рівня цитокінів ІЛ-10, ІЛ-6, ФНП-α в тканині кишечнику застосовували метод імуноферментного аналізу (після виведення тварини з експерименту вирізали ділянку здухвинної кишки розміром 5×5 мм).

Результати та обговорення. В 1-й групі щурів вміст ІЛ-6, ФНП-α з часом зменшувався. Це може свідчити про вивільнення хімічних сполук запалення. Підвищення на 5-ту добу концентрації ІЛ-10 свідчить про механізм гальмування синтезу цих сполук та стримування розвитку запальної реакції неінфекційного генезу. В 2-й групі концентрація прозапальних цитокінів у період з 2-ї до 5-ї доби збільшувалася, що вказує на розвиток розгорнутої запальної реакції, а вміст ІЛ-10 зменшувався. В 3-й групі рівні ІЛ-6 і ФНП-α на 2-гу та 5-ту добу після операції майже не змінювалися, а вміст ІЛ-10 зменшувався. У разі ішемічно-реперфузійної травми про- та протизапальні механізми перебувають у певній рівновазі.

Висновки. Ізольована операційна травма є причиною запальної реакції, розвиток якої стримується підвищенням концентрації протизапального ІЛ-10 до 5-ї доби експерименту. Розвиток клініки перфоративного перитоніту супроводжується підвищенням вмісту прозапальних цитокінів, тоді як рівень ІЛ-10 зменшується, що може вказувати на SIRS-сценарій розвитку запальної відповіді. Механізм розвитку патоморфологічних реакцій при ішемічно-реперфузійній травмі відрізняється від такого у разі перфоративного перитоніту.

Ключові слова: інтестинальна ішемічно-реперфузійна травма, операційна травма, запальна відповідь.

Наведено дані щодо методів консервативного та хірургічного лікування ректоцеле. Розглянуто актуальність проблеми вибору адекватного методу хірургічного лікування залежно від ступеня вираження ректоцеле. Наведено різні доступи та методи оперативного втручання.

Ключові слова: ректоцеле, пролапс тазових органів, хірургічне лікування, диспареунія, задня кольпорафія, леваторопластика.

Проаналізовано вітчизняні та зарубіжні публікації, присвячені оцінці стану профілактики утворення внутрішньочеревних спайок з точки зору доказової медицини. Заходи із запобігання утворенню спайок включають: дотримання загальних принципів, використання хірургічної техніки, механічних бар’єрів та хімічних агентів. Більшість методів профілактики спайкоутворення, які застосовують нині, є недостатньо ефективними. Мембрана з гіалуронової кислоти-карбоксицелюлози та ікодекстрин мають властивість зменшувати кількість спайок і знижувати ризик розвитку спайкової кишкової непрохідності. Пошук нових ефективних методів та засобів профілактики спайкоутворення є пріоритетним напрямом в абдомінальній хірургії.

Ключові слова: спайкова хвороба, профілактика, протиспайкові засоби.

За даними вітчизняної та зарубіжної літератури проаналізовано клінікоморфологічні особливості діагностики та лікування папілярної мікрокарциноми щитоподібної залози (ПМЩЗ). Останнім часом спостерігається зростання частоти діагностування ПМЩЗ, що потребує стандартизації підходів до лікування та моніторингу цієї патології. Пацієнтам з ПМЩЗ рекомендовано виконання гранично-субтотальної або тотальної тиреоїдектомії, що значно знижує ризик рецидиву. Застосування радіойодотерапії малоефективне у більшості хворих на ПМЩЗ, її використовують лише за наявності таких чинників ризику, як мультифокальність, наявність метастазів, екстракапсулярна інвазія, інвазія в судини щитоподібної залози, наявність карциноми в обох частках щитоподібної залози, вік хворих понад 45 років, опромінення ділянки шиї в анамнезі. Ультразвукове дослідження шиї — основний метод моніторингу пацієнтів з ПМЩЗ.

Ключові слова: папілярна мікрокарцинома щитоподібної залози, поєднана тиреоїдна патологія, діагностика, лікування.

Етіологія нозокоміальних інфекцій, частота випадків контамінації шкіри рук різними нозокоміальними патогенними мікроорганізмами, а також роль гігієни рук медичного персоналу в період спалахів епідемій свідчать про те, що засоби для гігієни рук повинні щонайменше забезпечувати активність щодо бактерій. Найвищу протимікробну ефективність забезпечують засоби на основі етилового спирту (в концентрації 60–85 %), ізопропанолу (в концентрації 60–80 %) та n-пропанолу (в концентрації 60–80 %). Етиловий спирт у високій концентрації (наприклад 95 %) — найефективніший засіб проти безоболонкових вірусів, тоді як n-пропанол більш ефективний щодо резидентної бактеріальної мікрофлори. Протимікробна ефективність як хлоргексидину (в концентрації 2–4 %), так і триклозану (в концентрації 1–2 %) нижча, їхня дія спостерігається пізніше. Застосування звичайного мила та води найменш ефективне. Подразнювальний контактний дерматит спостерігається найчастіше при застосуванні препаратів на основі 4 % хлоргексидину глюконату, дещо рідше – при застосуванні мила без протимікробних властивостей та препаратів на основі меншої концентрації хлоргексидину глюконату. Найрідше це ускладнення спостерігається при користуванні засобами на спиртовій основі для обробки шкіри рук, з правильно підібраним складом, які містять пом’якшувальні речовини та інші речовини для догляду за шкірою рук. Опубліковано мало даних порівняльних досліджень для правильної оцінки вмісту триклозану. Персоналу слід нагадувати, що не рекомендовано мити руки після кожного використання засобу для обробки шкіри на спиртовій основі. Підвищення рівня дотримання вимог до гігієни рук можна забезпечити шляхом доступності ефективного засобу для обробки шкіри на спиртовій основі, прийнятного для користувачів, що супроводжують навчанням медичних працівників та стимуляцією застосування продукту.

Ключові слова: гігієна рук, нозокоміальні інфекції, антисептики, спирти, хлоргексидин, триклозан.

Описано випадок успішного лікування пацієнта з ехінококовою кістою печінки, яка нагноїлася, ускладненою цистобіліарною норицею в поєднанні з хронічним калькульозним холециститом і холедохолітіазом. Хвора А., 43 роки, госпіталізована в Центр хірургії печінки, жовчних проток і підшлункової залози з діагнозом «пухлина печінки, холедохолітіаз, біліарна гіпертензія». Під час дообстеження верифіковані хронічний калькульозний холецистит, холедохолітіаз, холангіт, ехінококова кіста печінки, яка розкрилася в жовчні протоки. Виконано холецистектомію, правобічну гемігепатектомію, резекцію першого сегмента печінки, тригепатоєюностомію з каркасним дренуванням за Saypol—Kurian, зовнішнє дренування гепатикохоледоха. Шви знято на 14-ту добу після операції, рана зажила первинним натягом. Дренаж загальної печінкової протоки видалено на 21-шу добу після операції. Пацієнтку виписано на 58-му добу після операції в задовільному стані. Заміну транспечінкових дренажів проведено через 3 міс після операції, дренажі видалено через 6 міс. Лабораторні показники нормалізувалися через 6 міс після операції. Це спостереження демонструє труднощі діагностики кісти печінки, яка нагноїлася, ускладненої цистобіліарною норицею в поєднанні з хронічним калькульозним холециститом і холедохолітіазом. Хірургічне втручання дало змогу визначити характер ураження печінки та провести адекватне лікування.

Ключові слова: ехінококова кіста печінки, холедохолітіаз, гемігепатектомія, гепатоєюностомія.

Описано випадок успішного лікування багатокомпонентної невриноми правого реберно-хребетного кута з поширенням в грудну порожнину, спинномозковий канал і грудну стінку з торакотомного доступу. Післяопераційний період перебігав без ускладнень. Дренажну трубку вилучено з плевральної порожнини на третю добу. Рана зажила первинним натягом. Патогістологічний висновок: гангліоневрома. У задовільному стані хворий виписаний зі стаціонару на 13-ту добу. Багатокомпонентні неврогенні пухлини внутрішньогрудної локалізації потребують обов’язкового включення в схему обстеження магнітно-резонансної томографії хребта, тому що це дослідження дає змогу достовірно оцінити расташування пухлини щодо твердої мозкової оболонки і спинного мозку в разі її поширення у спинномозковий канал. Бічна торакотомія є доступом вибору і дає змогу уникнути лямінектомії.

Ключові слова: невринома, спинномозковий канал, торакотомія, лямінектомія.

Медична та соціальна значущість проблеми виразкового коліту (ВК) зумовлена високими показниками поширеності захворювання переважно серед пацієнтів молодого та середнього віку (25—100 випадків на 100 тис. населення Європи, до 225 — на 100 тис. населення США, 25—40 — на 100 тис. населення України), хронічним прогресуючим характером захворювання із загрозою розвитку серйозних за клінічним перебігом та наслідками ускладнень, необхідністю пожиттєвого прийому вартісних препаратів, інвалідизацією більшості оперованих хворих.

Пошкодження жовчних протоків — тяжке та небезпечне для життя ускладнення холецистектомії, частота якого з впровадженням в клінічну практику  лапароскопічної холецистектомії зросла в 2— 5 разів (J.M. Plummer та співавт., 2006; J. Karvonen та співавт., 2007; O. Tantia та співавт., 2008). Ще тяжчим ускладненням холецистектомії є комбіновані пошкодження позапечінкових жовчних проток та судин, які вважають основною причиною незадовільних результатів лікування і летальності. Справжня частота таких пошкоджень невідома. За даними клінічних досліджень, їх виявляють у 13,8—32,0 % спостережень (A. Frilling та співавт., 2004; G. Tzovaras, C. Dervenis, 2006; K. Khanmoradi та співавт., 2007), а при рутинному використанні ангіографії — майже у 47 % (A. Alves та співавт., 2003).

Перший декан медичного факультету Університету Св. Володимира, перший завідувач кафедри факультетської хірургії Володимир Опанасович Караваєв народився 8 липня (26 червня) 1811 р. у старовинному російському місті В’ятка (з 1934 р. — Кіров) у сім’ї купця.
У 1827 р. шістнадцятирічний Володимир стає студентом медичного факультету Казанського університету, успішно закінчує його в 1831 р. Диплом лікаря 1-го розряду свідчив про блискучі знання, отримані в університеті.

Понятие «абдоминопластика» подразумевает методы оперативной коррекции деформаций передней брюшной стенки, заключающихся в сочетанном или изолированном их проявлении в виде излишков кожи и подкожной жировой клетчатки, а также дефектов мышечно-апоневротического каркаса этой области. Данный метод может также рассматриваться как дополнительный (но не основной) этап лечения эстетических проявлений ожирения и включает в себя несколько видов операций: дермолипэктомию, традиционную  абдоминопластику, дополненную укреплением мышечноапоневротического каркаса передней брюшной стенки, «напряженные» абдоминопластики.

«Не оставайтесь никому ничего должны — кроме любви», — эти слова из Писания сегодня символизируют лучшие качества человеческой натуры. Разумеется, в немалой степени они относятся и к врачам.

Творчий портрет цього хірурга, вченого і педагога постає портретом долі його покоління. Це й дитинство сільського підлітка, і дивовижні лікарські здобутки у роки війни, і випробування у мирний час, і талановите керування кафедрою госпітальної хірургії. Діяльність хірурга чимось подібна до моря, яке безперервно хвилюється. І лише безтрепетному серцю, ясному розумові і безпомилковим рукам дано, не захлинаючись, рухатися в цьому морі наперекір штормам, досягаючи цілі у тяжкій боротьбі, без утоми і відчаю.

«Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами проводить конференцію з міжнародною участю «Секрети судинної хірургії: новітні мініінвазивні технології, діагностика і лікування атеросклеротичних та тромботичних уражень судин». Конференція відбудеться за адресою: м. Київ, вул. Верхня, 5.

Основні програмні питання конференції
1. Сучасні діагностичні можливості та міждисциплінарний підхід до розробки діагностично-лікувального алгоритму у хворих із судинною патологією.
2. Мініінвазивні та гібридні технології в хірургічному лікуванні захворювань судин (рентгенендоваскулярні, мініінвазивні та гібридні втручання на судинах).
3. Ангіологія: профілактика, консервативне лікування та реабілітація пацієнтів із судинними захворюваннями (погляд різних спеціалістів).

У конференції візьмуть участь провідні спеціалісти з променевої діагностики, кардіології, неврології, ендокринології, ревматології, гематології та інших галузей медицини.

Конференцію включено до Реєстру з'їздів, конгресів, симпозіумів та науково-практичних конференцій МОЗ України та НАМН України на 2012 рік (реєстраційний номер 140).

Запрошуємо Вас узяти участь у роботі конференції.

Вимоги до оформлення матеріалів для публікації

До публікації приймаються нові, раніше не опубліковані результати наукових досліджень, отримані у галузі клінічної та експериментальної медицини, які будуть видані у збірнику матеріалів конференції.
Структура публікації: заголовок, прізвище та ініціали авторів, назва установи, де виконано роботу, вступ, мета, матеріали і методи досліджень, результати та їх обговорення, висновки (у статті використану літературу оформлювати відповідно до вимог Держкомстату).
Обсяг тез — 1 сторінка, статті — 7—8 сторінок.
Текст друкувати на аркуші формату А4, через 1 інтервал, шрифт Times New Roman Cyr, без переносів, поля: зліва — 2,5 см, справа — 1,0 см, верхнє та нижнє — 2,0 см.
Електронний файл на CD повинен мати формат MS Word 95, 2000, XP для Windows і повинен відповідати тексту на папері.
Матеріали (роздрукований текст та CD) супроводжують листом від установи, висновками експертної комісії з рекомендаціями до друку, підписом керівника установи, завіреним печаткою. Текст мають завірити своїми підписами всі автори.
Редакція залишає за собою право редагувати та скорочувати текст.

Подробиці для особистої участі у роботі конференції, карта-схема розташування установи, інформація щодо бронювання готелів, друку матеріалів тощо будуть розташовані на сайті технічного організатора конференції ТОВ «Ворлдсервіс груп».
Тел.: (44) 209-08-59, 520-27-27
www.worldservice.ua, www.poliklinіka-1.gov.ua
З питань участі в конференції звертатися до Юрія Мироновича Гупала.
Тел.: (44) 254-64-28, 067-93-67-820.
Еmail: Uriy_Gupalo@ukr.net.

Електронні варіанти матеріалів надсилати до 15 серпня на одну з адрес:
Osadchy2006@rambler.ru. Олександр Ілліч Осадчий. Тел.: (44) 254-68-71, 067 76-76-489
Yakobchuk@poliklinika-1.gov.ua. Анатолій Володимирович Якобчук. Тел.: (44) 254-68-71, 050-543-02-02